Аратта

Історична Аратта й археологічне «Кукутені–Трипілля»

ІІІ.7


     Як перевірити гіпотезу і, по можливості, перетворити її на теорію? – Для цього потрібно зняти об'єктивне протиріччя між речознавством археології та промовистістю інших допоміжних дисциплін історичної науки: лінгвістики, етнології, антропології та ін. Вище ми вже розпочали це зняття.
Найлегше було б у разі достатності написів на кукутеньсько-трипільських речах. Але писемні пам'ятки у дорабовласницьких (дошумерських) суспільствах є рідкістю – ще більшою, аніж здатні розшифрувати їх фахівці. «І якщо тепер вчені не сумніваються у існуванні Дунайського [письма – Ю. Ш.] (староєвропейського – Danube script/Old European script), то слід відзначити, що трипільцям воно також було відомо» [Видейко 2008, 28-30]. Проте лише один А. Г. Кифішин спромігся опублікувати розшифровки професійної якості. Вище я навів ті з них, де згадується найдавніша Аратта. Про неї на речах культури Кукутень–Трипілля не трапилося досі ще жодної згадки. Проте тут є до 20 написів [Кифишин 1990, 33; 2001, 54; Мицик 2006, 104-109] із характерними для Аратти й Шумеру згадками богині Інанни та її Близнят і святилищ, а також Уту й Намтара. 
     До того ж відомі значні літературні пам'ятки, які можуть бути зіставлені як з історичною Араттою, так і з археологією Кукутені–Трипілля – багатою різноманітними технологічними, обрядовими, зображувальними й архітектурними міфологемами. В. М. Даниленко [1999], Б. О. Рибаков [1981], А. Г. Кифішин [1990, 2000, 2001], Ю. О. Шилов [2003, 2008], В. Ф. Мицик [2006] та деякі інші дослідники розпочали вже співставлення власних розшифровок таких міфологем з індоєвропейськими Ведами, з літературними й фольклорними творами слов'ян, греків, аріїв, індійців та ін.
     а). Розглянувши шумеро-вавилонські, єгипетські й хеттські ритуальні паралелі, А. Г. Кифішин [2000, 154-168] дійшов висновку, що найдавніші витоки месопотамської традиції містяться у найпершому, притому величезному архіві Кам'яної Могили (див.: ІІ.5) – «письмо якого носить, загалом, шумерський та протошумерський характер». Численні згадки тут про «суди» складаються у досить відпрацьований звід, який дослідник умовно назвав «каноном». Той складається із 9 основних написів, котрі повторюються у різних варіаціях та ще й на дуже широкому просторі – до північномесопотамського Джемдет-Насра й анатолійського Чатал-Гуюка. У цьому каноні простежуються дві ритуальні частини – «гнів богів» у вигляді Потопу (див.: І.1, І.2) та «вихід народу» із батьківщини (див.: ІІ.6), – які згодом будуть використані авторами «Веди словена», Біблії та ін. При цьому  «Араттаможе бути ототожнена з Міцраімом»– біблійною 'Окраїною', Єгиптом  [Кифишин 2000, 147] (див.: І.2).
     b). Сказане вище про храми та ін., «де радяться Кєш з Араттою» (див. І.2, І.4, ІІ.5), можна пов'язати з культурою Кукутень–Трипілля на тій підставі, що її  глиняні моделі нагадують «храми, які зводилися на території Месопотамії у V-ІV тис. до н. е.» [ЕТЦ 2004, ІІ, 347-350].
c). Походження міфоритуальних формул dkùз-sùdз 'мідь Аратти' та dkùз-sud 'срібло Аратти' шумерської й генетично пов'язаних з нею цивілізацій [Кифишин 1990, 37; 2000, 97-98] можна співвідносити і з металургією Кукутень–Трипілля (див.: І.2) – яка мала виразні зв'язки з металургією куро-аракської, майкопської, новосвободненської культур [ЕТЦ 2004, І, 517-518].
     d). Зв'язок формули 'срібло Аратти' з 7 дочками шумерської  «матері богів» Баби (див. І.2 про Макош), донькою бога неба Ану і «священної корови» Гатумдуг [МНМ, 1, 165], відповідає характерним для Кукутені–Трипілля статуеткам «богинь на рогатих тронах». Особливо показові комплекси із храмів поселень Ісаія [Ursulescu & Tencariu 2006] та Сабатинівка ІІ. Кількості знайдених там статуеток – (20+1) + (21+1) та (16+1)+(5х5) – кратні 7. При цьому В. Ф. Мицик [2006, 143-150] наводить українські етнографічні паралелі й визнає відношення культури Трипілля до держави Аратти. Можна вказати й на образ Баби-яги, що живе у хатинці на курячих лапах (див.: b).
     е). 7х(3+1) у міфоритуалах араттів і аріїв, шумерів і єгиптян, греків і слов'ян та ін. народів відображено також у авестійському вченні про небесний світолад Арту, який охороняють 4 ратау. А. Г. Кифішин [1990, 37-40; 1997] вбачає тут шумерську традицію 'Дому таїнства (життя)'. А від неї, на думку дослідника, могла виникнути єгипетська міфологема про 4+4 жаб і змій («основа для виникнення образу бога сонця Ра», віддалено пов'язаного через Тота з 'міддю Аратти') та грецька міфологема про 4+4 Геліоса-'Сонця' і змієвиді Ламії. Подібні уявлення простежуються в характерних орнаментальних композиціях Кукутені–Трипілля, а також у плануванні деяких її міст («ратау» Могильної ІІІ і Федорівки [ЕТЦ 2004, ІІ, 340, 564]) та курганів («жаба» і «змії»     Усатова [Петренко 1983]) з їх металевими та керамічними виробами, зі статуетками.
     f). Специфіці грецьких Геліоса і Ламії [МНМ 1991, 1, 271; 1992, 2, 36] та ін. відповідає Сура Ламіє «Веди словена» (див.: І.2, І.3). У цій величезній Святій Книзі є системні відповідності  як історичній цивілізації Аратті, так і археологічній культурі Кукутень–Трипілля.


ІІІ.8


     До найдавніших пісень «Веди словена» [Славянские Веды 2003]належать новорічні «Родздво Коляди», сина Злотої Майки, а також «Таїнства Колядова дня». Обидва міфоритуали мають широкі та древні аналоги. Коляда – це Кола Дій, 'Бог Кола (річного циклу й країни)'. У юному віці він відвернув біду від парубків та дівчат арніїв-'аріїв'. Цих святотатців Бог Вішну, що вже Осен уярив, хотів покарати руками Сіви (Шіви) – передавши йому свої злотен камінь, злотий грім (…):
               «Ти його на землю метни,       Ще й сила Сура Ламіци
               на землю на Дунай, –               та й на поле злізе,
               трьох арніїв потрощи,               та те поле потрясе,
               трьох арніїв, трьох афіц.          щоб те поле всохло».
Тут можна вбачати опис катастрофи, подібна до якої спіткала круглоту Осек єгипетських міфів. Тим паче, що саме в цих піснях згадується Аріта (Аратта).
А тепер згадаймо Йамку-Кійана, сина прапращура шумеро-вавілонських генеалогій, що походять з Аратти-ІІ. Друге ім'я цього пращура відповідає прасуші Кі-Ан шумерської міфології, а перше – Йімі, першолюдині іранської «Авести» та міфів багатьох інших народів індоєвропейської спільноти. У «Веді словена» цей прапращур людства зветься Іма; серед його міст – Кайлє-град.
Міфи з упровадженням відтворюючого господарства, а почасти ще й з епохи мезолітичних мисливців і збирачів, мають календарне підгрунтя. Так, імена Іми>Ями перекладаються із санскриту як 'Близнюк' (тим паче, що в «Ріг-Веді» згадується сестра-близнючка Ямі). І хоча епітет «збирач пращурів» відповідає довньоруському 'Імателю', проте титул «цар» набуває тут первинного значення – '(сонцеподібний, зоряний) жар'. Бог Влас, якому служить цар Іма, пов'язаний із «зірками Волоса» або Волосожарами (Плеядами). А обидва персонажі відображують зодіакальні сузір'я Тельця і Близнят 6680-4400-1710 рр. до н. е. [Чмыхов 1990]. Тут перше, весняного рівнодення сузір'я панує вже над витиснутими ним у квітень Близнятами. Отак, десь 6200-4600 роками до н. е. (від VII.23 Чатал-Гуюка до вкореніння культури Кукутені–Трипілля, за своїми лінгво-етно-археологічними даними) датується «Сказання про благого Іму-царя» [Славянские Веды 2003, с. 360-391].
Сказання починається із вознесіння Іми на небо. А звідтіля бог Влас посилає першолюдину знову на землю – порати й офірувати у Білому саду корів і волів. Все це робиться за священною книгою Ясна (що збереглася й у іранській «Авесті»; в Індії є «Яджур-Веда»). Далі мовиться про виникнення хліборобства:
               Сидів собі Іма (на небі), сидів –
               аж ось веління (БОЖЕ) прийшло:
               Нехай він (назад) на землю зліза,
               най учиться у  малкі момі,                (Відповідають трипільським
               малкі момі і дєвойкі –                        статуеткам жінок і дівчат,
               бо не Божий то клопіт, –                    індоєвропейським парам
               учиться він хай орати,                       Матері–Доньки жнив та сівби)
               і орати, і сіяти;
               хай жне білую пшеницю,                 
               хай бере білії грона;                           
               і, як його ті научать, –
               хай він місить чисте тісто,
               чисте тісто для чистого хліба;
               нехай править руйну винну,
               руйну винну тригодишну.
     Так розповідається про початок скотарства і хліборобства, притаманних Кукутені–Трипіллю та генетично спорідненим з ними культурам. А щодо виноробства, то існує думка про винайдення його саме в Аратті [Rohl 1998, 162-163].
Ставши повним сільським господарем, першочоловік Іма прагне (за допомогою 9 «малкі момі і дєвойкі») одружитися з божественною Самовілою, хранителькою найперших Священих Книг. У деяких піснях вона – сестра бога Вішну та Білого Змія. Останнє відповідає найдавнішим статуеткам Трипілля, де жіночі фігурки вкриті забіленим змієвидим орнаментом. Слід також пригадати стопоподібні (знак індоарійського Вішну) обриси найбільшого міста Кукутені–Трипілля між селами Тальянки та Вишнопіль (Тальнівський р-н Черкаської обл. Україна) [ЕТЦ 2004, ІІ, 511]. У цілому Самовіла відповідає Сівіллі греків та римлян [МНМ 1992, 2, 430-431]. Збігаються такі деталі, як наявність у античних міфах 1-10 сівілл; народження головної із цих віщунок і хранительок найдавніших священних книг від «Батька богів» і змієподібної Ламії; дотроянське походження та загальнолюдскість (наявність сівілл ще й у Єгипті, Палестині, Персіїї тощо).
Перед весіллям Іма мусить пройти трьохрічне послушання у бога Йогниці-'Вогню', який живе у печері на Святій горі. Потім у певний Лічєн-день першочоловік та помічниці, 9 мам і дівчат, офірують богові сонячне ягня («суру агнє», подібне до Золотого Руна грецької міфології). Для його приготування Йогница запалює поле. Начастувавшись, усі летять  до «Бєла-града святої Каліци»… Тут присутня відповідність періодичному, добре відомому археологам самоспаленню-оновленню міст і околиць Кукутені–Трипілля [С–Т 2008, 39-47]. Привертає увагу Каліця (див.: І.2 про 'круглоту Осек') – 'Коло' міст, яке стає (як Колунь і Голунь «Велесової книги» слов'ян, Гелон і Геліос у грецькій «Історії» Геродота) терміном для означення цивілізації-держави. Цей термін знецінює, напевно, древню назву Аратта>Аріта – яка подекуди розчиняється серед назв споріднених міст-держав (подібно до Артани русенів-етрусків, однієї на 11 з іншими назвами) [Славянские Веды 2003, 74]:
               Кола мі, Колєда,          Прєвіта, Аріта,
               Колєда мі Дєфнє,         Аріта, Дєніта,
               Дєфнє, Прєвіта,           Дєніта, Апіта.
Далі у «Сказанні про благого Іму-царя» ідуть міфоритуальні пісні літніх свят, подібні до описаного вище творення цивілізації-калиці. А завершує «Сказання» пісня про те, що навчена богом Самовіла навчає Іму читанню-співу й письму. І пішов цар Іма
               В наші села, в наші коші –        І править цар за Білою Книгою,
               щоб навчались малі діти (…)    білою книгою чорна письма.
               та й співали Ясну книгу,            Нею просвіщаються малі діти –
               Ясну книгу, а ще Ратну,            і має цар младих воєвод.
               і Ратную, і Зоряну,                     А в десниці його Златий Канон –
               і Зоряну, і Земную (…)              і має цар першу рєскіцу.
Останній термін споріднений з руга слов'ян і рагаба шумерів. Ті означали, відповідно, общинну платню професійним воякам та 'воїна'. А рєскіца – то, напевно, державотворці кошів (див.: І.2) земель Аріти–Калиці. Від рєскіци пішли, напевно, назви племен та народів – русенів і русичів часів «військової демократії» й тоталітарних держав Європи і Азії.


ІІІ.9


Зусиллями англійського лінгвіста А. Ведделла [Waddell,1927] та його українських послідовників протягом останніх 80 років складено шумеро-санскрито-український словник, підкріплений співставленням цих же та інших писемностей. Це потужне доповнення, а разом і перевірка спорідненостей міфологій, над розкриттям якої у ті ж роки попрацювали Ж. Демюзіль, В. М. Даниленко, Б. О. Рибаков, С. О. Токарев, А. Г. Кифішин, Ю. О. Шилов та ін.


(арат.) шумер.        арій. (санскрит)             україн. (слов.)
аг                                — агні                                — вогонь                                
абба                            — бап, тата                      — батько, тато
ама, нана                     — ма, мата, матрі            — мама, матір, неня
бабі                             — бгу                                  — бути 
бад                              — бад                                 — біда
бал                              — вал                                 — вал
бар                              — бгратра                         — брат
бара                            — віра                                — віра
бі                                 — біс                                  — бити(ся)
бід                               — від, вєд                           — вид(іти)
бул                              — бгал                                — біль
дара                            — дару                                — дорогий (дар)
дас                              — даса, даван                     — даси, давати
дім                              — дам                                  — дім
дімма                          — тама(с)                            — темно, димно
дур                              — дур                                   — дур(не)
егі, іхі                          — і, іті                                 — йти
ліл                               — лєл, лубх                          — любов, любити
пад                              — піту, ада                          — обід, їд(ж)а

     До того ж [Шилов 2003, 30-31] присутня специфічна спорідненість сільськогосподарських і соціальних термінологій. Так, ара двох перших відповідає українським рало, орати, – і це гарі, арія, гарно.4 шумерські гини складали 1 саг (сажень із 4 згинів руки), 12+69 сагів – ган (гон із 60-80-120 саженів); числа тузінь (12) і копа (60) відповідають україно-слов'янським дюжина й копа. Копою називали ще й 60 грóшей або ж снопів збіжжя. Срібний злиточок міна означав спочатку ’міняти’, а потім став і грецькою ’монетою’. Аратто-арійські міняли-купці-пані(кари) дали чи отримали назву, споріднену як шумерській, так і українській назві димкар. До неї близькі поняття шумер. думу-уру ('рада міських старійшин'), арій.-інд. грама-деваті та гуру ('общинні божества', 'наставник'), укр. дума й громада. Боярин був барті (шумер.) і бгараті (арій.-інд.), а кошовий воїн – хшаті та кшатрій… Вельми актуально, щоб подібні дослідження були проведені, над своїми кровноспорідненими мовами та етнокультурами, науковцями Румунії й Молдови.
     Найбільш очевидний висновок із наведеної системи фактів такий: існував спільний (для України, Шумеру та Індії), причому цивілізаційно-державницький центр відтворюючого господарства і суспільного устрою. Оскільки спільний центр впливів сформувався до часів класичного Шумеру 3100-2316 рр. до н. е. й араттського (бо переважно хліборобського, доарійського) переселення з України до Індії, то сформуватися він міг лише у середовищі носіїв культури Кукутені–Трипілля попередніх століть.
     Схожих висновків дійшов нещодавно Ю. Л. Мосенкіс, якого підтримав навіть М. Ю. Відейко, категорично налаштований проти теорії відображення археологічною культурою Кукутені–Трипілля історичної цивілізації-держави Аратти (–Арти-Арсанії часів Русі). Така поступливість є наслідком того, що обидва дослідники ототожнюють термін «доіндоєвропейський» з поняттям «неіндоєвропейський» (а «прасемітський», для Л. Л. Залізняка, В. В. Отрощенка [2000, 25-26] та їх прихильників). Подібної методичної помилки припустився, як побачимо нижче, С. І. Наливайко у співставлені Аратт (І і ІІІ) України та Індії. Насправді ж наведені вище словник тощо засвідчують праіндоєвропейську характерність і Аратти, і Кукутені–Трипілля; стадіально індоєвропейськими вони стають лише після саморозпуску своїх міст-держав (етапи Трипілля С-ІІ і Городіштя-Фолтешь). Головний висновок Мосенкіса, за Відейком [2008, 39]: «трипільська мова – це древній (доіндоєвропейський) компонент слов'янських мов, наявність якого серед іншого відрізняє ці мови від решти індоєвропейських, зате зближує з древніми мовами Східного Середземномор'я».